На що перетворюють народ України

27 Листопада 2023 09:47
5586
Києво-Печерська лавра. Фото: glasove.com Києво-Печерська лавра. Фото: glasove.com

Днями біля стін Лаври невідомі розвісили на дереві кістки зі шматками м'яса. Пізніше хтось розбив вікна та двері в одному з лаврських корпусів. І все це ланки одного кола.

Увечері 25 листопада біля Києво-Печерської лаври з'явилося кілька дивних людей. Один з них був у військовому кашкеті, другий – схожий на дресирувальника тварин із цирку, із собакою в руках. Той, що в кашкеті, заявив, що він психічно-хворий і навіть «довідка є». На цей візит можна було б не звернути уваги – хіба мало хворих і різних «веліарів» ми бачили за останній рік біля стін нашої святої обителі?

Однак після їхнього візиту біля Лаври з'явилися криваві кістки зі шматками м'яса, а також плакат, напис на якому кривдив Митрополита Онуфрія. Крім того, в ніч із суботи на неділю було розгромлено 70-й корпус монастиря – вибито двері, вікна, пошкоджено будівлю. Тож ми маємо право стверджувати, що поява таких от «хворих» біля Київської лаври – це не випадковість, а тенденція, яка тільки посилюватиметься з часом.

На що перетворюють народ України фото 1

Кістки, розвішані біля стін Києво-Печерської лаври. Фото: СПЖ

Гоніння проти УПЦ: бити чи бити?

Вважається, що слово «гоніння» можна застосовувати щодо Церкви лише у разі, якщо гонителі проливають кров віруючих. Мовляв, якщо кров не ллється рікою, то й гонінь ніяких немає. У цьому сенсі вороги Церкви беруться стверджувати, що ніхто УПЦ в Україні не гонить, що «адже вас не вбивають».

Так, поки що не вбивають. Але випадки, коли священникові перерізали горло, зламали щелепу чи ніс, – вже стають буденністю. Це й не дивно, якщо згадати про той рівень агресії, який вихлюпується на адресу УПЦ з екранів телевізорів, соцмереж та інтернету. Прямі заклики «95-го кварталу» до фізичної розправи над священниками приносять свої плоди, і сьогодні в Україні підняти руку на служителя Божого не вважається чимось непристойним, неприпустимим, а може бути подано як «геройство».

Наприклад, «священник» ПЦУ Роман Грищук нещодавно заявив, що спиляти замок на храмі УПЦ – це «свята справа». Так само як «святою справою» для нього виглядає й вигнання з цього храму священника та громади УПЦ. І найстрашніше не лише в тому, що Грищук нічого не розуміє в християнстві, не знає Христа та не має до Нього стосунку, а й у тому, що його позиція спрямована проти Церкви взагалі, а не проти УПЦ виключно. Іншими словами, «благословення» на те, щоб спиляти замок, рано чи пізно призведе до того, що вороги Церкви будуть вже не двері ламати, а храми спалювати. Причому всі. Тобто й храми ПЦУ також.

Іншими словами, шматки м'яса та «веліари» біля Лаври – це вже чіткий прояв того духовного стану, в якому перебуває український народ. Це не поодинокий випадок, на який можна не реагувати, а маркер, що показує страшні проблеми, з якими нам доведеться зіткнутися у найближчому майбутньому.

Гоніння в останні часи

На що перетворюють народ України фото 2

Влаштований активістами погром в корпусі 70а Києво-Печерської лаври. Фото: СПЖ

Гоніння в цьому сенсі бувають різними. У давнину мучителі -– Траян, Діоклетіан, Децій та інші – змушували християн відректися від Христа, погрожуючи їм тілесними муками. Багато хто відрікався. Але були й ті, хто віддав перевагу смерті тіла перед смертю душі.

Сьогодні все відбувається інакше. Нас змушують зректися своєї віри, Церкви і Бога іншими методами – через приниження, наклеп, образи, блюзнірство. Через ЗМІ проводиться думка, що бути християнином канонічної Церкви – це погано і ганебно, що всі представники УПЦ – зрадники і колаборанти тощо. І встояти у вірі, не зрадити свою Церкву, чадами якої були діди-прадіди, часом буває дуже важко. Багато хто йде, не витримуючи серйозного тиску з боку домашніх, друзів, суспільства. Ідуть, виправдовуючи себе недоречними «патріотичними» наративами (начебто хтось їм заважав бути патріотом усередині УПЦ) або вигадуючи інші причини – від церковнослов'янської мови до календаря, за яким «живе Європа».

Ті ж, хто залишається (а таких – більшість), знають, що сьогодні гоніння лише посилюватимуться. Ба більше, вони набудуть такого характеру, що залишитися вірним Богові буде важче, ніж за часів Діоклетіана.

Наприклад, преподобний Серафим Вирицький писав, що «істинна Церква завжди буде гнана, а врятуватися можна буде тільки скорботами і хворобами. Гоніння ж прийматимуть найвитонченіший, непередбачуваний характер... Страшно буде дожити до цих часів».

На думку святителя Ігнатія Брянчанінова, гонителями виступатимуть ті, хто називає себе християнином: «Відступники, яких побільшає, називаючись і представляючись за зовнішнім виглядом християнами, будуть діяти проти рабів Божих і насильством влади, і наклепом, і злохитрими підступами, і різноманітними звабами, і гоніннями лютими».

А святитель Феофан Затворник взагалі вважав, що всі «злохитрі підступи» останніх часів, християнська зовнішність гонителів та «різноманітні зваби» віруючих людей призведуть до появи антихриста. Він писав: «Хоча ім'я християнське буде чутися всюди, і всюди буде видно храми й чини церковні, але все це тільки видимість, всередині ж відступлення істинне. На цьому ґрунті народиться антихрист і виросте в тому ж дусі видимості без суті справи».

Тому те, що відбувається сьогодні з УПЦ, має тільки одну мету – максимально зганьбити віру в Бога, висміяти Церкву, перетворити вірян на маргіналів, яких можна принижувати, бити й кривдити.

Страшна річ упасти в руки Бога живого

Немає сумніву, що ми живемо в часи беззаконня та апостасії (відступлення від віри в Бога). Злоба проти Церкви набуває такого витонченого характеру, що ворог роду людського діє нахабно, відкрито, не прикриваючи свого свинячого рила.

Сатаністи, язичники, маги та блюзніри, які у великій кількості з'являються біля Лаври, – це тільки верхній шар тієї клоаки, на яку поступово перетворюють колись православний народ України ті, кому саме існування Церкви не дає спокійно жити.

На цьому тлі розмови про те, щоб узаконити «езотеричні послуги», вже не видаються жартом, а шматки м'яса, розвішані біля Лаври, – вже не лише блюзнірство. Це прямий виклик Богу, оголошення війни Йому та Його Церкві.

Хто в цій війні програє – зрозуміло. «Я бачив того сатану, що з неба спадав, немов блискавка», – сказав Господь своїм учням (Лк. 10, 18). Але так само зрозуміло, що якщо ми мовчатимемо й не захищатимемо свої святині від блюзнірів, які розкидають кістки в серці українського Православ'я, то ця війна може торкнутися й нас. І тоді, не приведи Господь, нам усім доведеться згадати слова апостола Павла: «Страшна річ упасти в руки Бога живого!» (Євр. 10, 31).

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також