Час лубочного Різдва добіг кінця

09 Сiчня 20:34
325
Лубочне Різдво. Фото: myslo Лубочне Різдво. Фото: myslo

Чорно-білі роздуми про Різдво Христове.

Все як і раніше, як і в давнину. Невеликий морозець. Голуби з самого ранку почали штовхатися біля вікна, чекаючи, коли їм насиплють на підвіконня зернятка. Осяяна першими променями сонця, розтанула Віфлеємська зірка, що зійшла вночі і сповіщала про Народження у світ Спасителя-Христа. Пастухи повернулися до своєї отари, переймаючись тим, аби вовки не скористалися їхньою відсутністю. Волхви побрели додому, там на них чекало багато невідкладних справ. Голуби, поклювавши зерна, полетіли гойдатися на гілках. Почався новий день.

Але чомусь немає на серці радості, яка була в тому світі, що нас покинув, вочевидь, назавжди. Ніби якийсь таємничий чорний морок огорнув усе довкола, і світло Вифлеємської зірки не може пробитися крізь його густоту.

Ось уже не перший рік я почуваюся як Їжачок, який блукає в лісі в якомусь темному тумані й шукає людей. Тільки от на шляху зустрічаються одні чудовиська.

Перед пришестям у світ Христа в повітрі витали пахощі очікування Його пришестя. У різних народах по-різному зріло почуття того, що має ось-ось статися щось важливе, значуще, всіма очікуване. Точно так само зараз витає в повітрі запах сірки й очікування того, що ось-ось має статися щось страшне. Таке відчуття, що цей чорний туман є тінь того, хто скоро прийде «в ім'я своє», яка насувається.

Люди чекають, що нарешті з'явиться той, хто дасть їм те, чого вони чекали, але так і не дочекалися від Христа – миру, спокою, хліба. Простого людського щастя, нехай навіть до повної втрати людяності й забуття Бога. Та, загалом, уже майже все готово. Приготування ведуться давно. Не дарма Великодні свічки церков були погашені майже по всьому світу кілька років тому під час епідемії. Там, за ширмою туману, за цією темною завісою, йшла своя служба, їй заважало Великоднє світло...

Пастухи (не ті, а інші) вже з нетерпінням чекають на явлення аггелів, які накажуть їм пригнати рудих корів, попіл яких ляже в основу будівництва Третього храму. Але не тільки корови мають бути принесені в жертву.

Все як і в дні Народження Христа. Тоді були пролиті ріки невинної крові вифлеємських немовлят. Сьогодні знову піниться море людської крові, а золота менора, вилита спеціально для нового храму, чекає, коли на ній запаляться вогні.

Але яку б владу, силу та могутність «людина погибелі» не мала, вона ніколи не зможе стати АНТИ – ХРИСТОМ в абсолютному значенні цього слова. Вона не буде дзеркальною протилежністю Христа з тієї причини, що у Христі навіки поєдналась Божественна та Людська природа. Боговтілення зробило людину потенційним богом, тобто такою, яка може за даром благодаті вмістити в себе те, що Бог має за Своєю природою, стати причетною до Божественного єства (2 Петр 1:4), в усьому уподібнитися Христу (1.Ів. 3:1-3).

Після Вознесіння Христового людська природа сіла праворуч Бога Отця. Їй дана така честь, якої не удостоївся жоден із найвищих ангельських чинів.

Сатана не може з'єднатися з людьми так, як це зробив Христос – «незлитно», «незмінно», «нероздільно», «нерозлучно» (орос Четвертого Вселенського Собору). Не зможе диявол стати людиною, для того щоб люди стали дияволами, вже хоча б з тієї причини, що в нього немає своєї власної диявольської, злої природи. Природа в нього та сама, що й у всіх демонів – ангельська. Занепала, спотворена, понівечена до повного неподобства, але все-таки ангельська. Тому й антихрист – це всього лише максимально понівечена демонізмом людина, антипод людини обоженої.

Між вершиною, Людиною-Христом, і дном, людиною-антихристом, є точка нуль – це Адам, такий, яким його створив Бог.

І все людство врешті-решт буде розподілено по цій вертикальній лінії. Число зі знаком мінус означатиме ступінь віддалення людини від Адама, а число зі знаком плюс – ступінь її наближеності до Господа. Але якщо Людина-Христос – це нескінченність, що йде вглиб Троїчного Бога, то що ж таке антихрист? Хоч би як диявол і син погибелі прагнули досягти нескінченного мінуса, для них це теж неможливо. Їхні числа, що стоять після мінуса, завжди матимуть конкретні значення віддаленості від Бога.

Хоч би як намагалися злі люди й демони відірватися від Бога, кожен із них залежний своїм буттям від Творця напряму, оскільки в собі самому і сам по собі життя не має. Таємниця кінцевих доль усіх мінусів прихована від нас за горизонтом Одкровення. Але суть відмінності Різдва Христового від пришестя у світ антихриста очевидна й так.

Вони відрізняються один від одного так само сильно, як міраж та примара відрізняються від вічної реальності, як сон відрізняється від яви. Бог став Людиною, і це вже навічно. Антихрист же більше схожий на сніговика, який приречений на те, щоб розтанути з першими теплими сонячними променями. Що утримує диявола та демонів залишатися у своїх нинішніх іпостасях та навіщо вони, попри очевидну приреченість і заздалегідь відомий програш, тримаються за придумане ними зло, залишається загадкою.

Але сніговик-антихрист за всієї наданої йому мощі пекла встигне, звісно, під час морозу і хуртовини заморозити й вбити не одну людську душу.

Судячи з холоду сердець і заморозків злості й ненависті, духовна зима починає набирати своїх обертів. Нам теж потрібно до неї готуватися.

Шукати те, що зможе нас зігріти навіть у найлютіші морози. Десь усередині наших сердець лежить у своїй колисці Немовля-Христос. Час лубочного Різдва з його вертепними кривляннями й напівязичницьким фольклором добіг кінця. Тепер усе серйозно, як і тоді у Віфлеємі. Кров справжня. Іроди дійсно підлі, злобні, цинічні та кровожерливі. Такий самий морок ночі і той самий страх безсилля перед силою темряви.

Щоправда, є одна дуже важлива відмінність. Ані праведний Йосип Обручник, ані навіть Сама Діва Марія тоді ще не знали, чим усе це закінчиться. А ми тепер знаємо. Бог нам відкрив кінцеві долі земного світу і всього людства. Однак ми не знаємо, на якому етапі Господь нам уготував зійти зі сцени цієї останньої драми земної історії. Може, як Симеону Богоприїмцю, на самому її початку? Або ж як праведному Йосипу Обручнику, на середині? Або як Пресвятій Богородиці, пронести свій хрест до самого кінця? Все це залежить від промислу Божого.

В одному я не сумніваюся. Зараз кожен купує своїм життям місце, де він буде перебувати в усій цій історії.

Хтось буде біля Хреста поруч із Богородицею, а хтось серед торжествуючих фарисеїв. Хтось кричатиме біля Пілата: «Розіпни, розіпни Його», а хтось вийде геть, гірко плачучи про свою зраду. Як показує досвід життя, тридцять три срібняки таки залишаються найнадійнішою, найприбутковішою конвертованою валютою. За них тепер можна не одне поле купити, а цілі народи. А диявол... Він сидить, як колись у пустелі, і лущить горішки. Спочатку найпростіші, ті, що без зусиль дають себе розбити. А ті, що міцніші, залишає на потім, не хоче зараз із ними возитися. Йому б встигнути запхати в себе ті, що самі в руки просяться і готові розсипатися на ходу. Надто вже їх багато.

А, й ще одна важлива неблага звістка. Сучасні Іроди живуть не тільки в царських палацах, а й у церковних палатах. Тому не дайте себе обдурити. Євангеліє – єдина Зірка, яка сяє над вертепом Богонемовляти Христа. Ідіть тільки за нею, тоді напевно не заблукаєте.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також