«Пікасо́»: початок семінарського життя

28 Грудня 2023 06:46
275
Пам'ятник святителю Петру Могилі біля головного корпусу Київської семінарії. Фото: huxley.media Пам'ятник святителю Петру Могилі біля головного корпусу Київської семінарії. Фото: huxley.media

Уривки з книги Андрія Власова «Пікасо́. Частина перша: Раб». Епізод 15.

Час дії: 1992 рік

Місце дії: Київ

Дійові особи: Мишко Камінський, Георгій, друг Мишка, семінаристи, викладачі.

Незадовго до першого вересня до Київської духовної семінарії почали з'їжджатися вихованці. Незабаром гуртожиток, у якому майже все літо прожили Мишко, Георгій та ще п'ятеро абітурієнтів, наповнився галасом, гамором, розмовами та іншою метушнею. Коли всі двоярусні ліжка виявилися зайняті, їхній спокійній самоті настав кінець. Це був шок! Якщо раніше в кімнатах було чутно, як капала вода зі стелі в дощову погоду, то зараз і розмовляти доводилося, підвищуючи голос. Хіба це жарт – шістдесят осіб на дуже небагатьох квадратних метрах. І скрізь сумки, книжки, взуття, і речі, речі, речі... Пройти між ліжками тепер можна було насилу, потрапити до туалету чи до умивальника – ще складніше.

Майже кожен бурсак притягнув з дому сумку їжі, яку йому зібрали турботливі мами-тата. Більшість семінаристів були з села. І понадавали їм, здебільшого, сала, ковбас та інших продуктів тваринного походження. Але оскільки надворі була серпнева спека й Успенський піст, а в гуртожитку холодильника не було, то все це довелося здавати в семінарську трапезу у загальний казан. Проте хтось, невідомо на що сподіваючись, вирішив притримати свої гостинці до Успіння. І вони, звісно, почали тхнути. Плюс – не всі вчасно прали шкарпетки. Тож Георгій вже не скаржився на брак аскетизму в їхньому житлі.

Попри все це, першокурсники дивилися на своїх старших побратимів, як на ангелів небесних. Ще б пак! Адже вони були вже кілька років причетні до цього священного місця – духовної семінарії. У кожному з них вбачався подвижник, молитовник, ну, в найгіршому разі, просто праведник. А викладачі для них були так взагалі напівбоги.

І ось – перше вересня. Розпочався цей день із молебню в Трапезному храмі за вчителів та учнів. Служив його сам Блаженніший митрополит Володимир з усім семінарським духовенством. Коли він дав перший вигук, і йому у відповідь гримнуло багатоголосе «Амінь» семінарського хору, Мишко злетів душею на небеса. Такої мощі молитовних піснеспівів йому ще ніколи не доводилося чути. Наспів Києво-Печерської Лаври у виконанні сотень (як йому здалося) співаючих не міг залишити байдужим нікого. І головне, він тепер – частина всього цього святого братства.

Наприкінці молебню Блаженніший звернувся до учнів із напутнім словом. Мишко його не запам'ятав. Він гаряче молився про те, щоб і його голос колись зазвучав у цьому сонмі семінарського хору.

На перший урок до них у клас прийшов ректор, отець Павло. Він був схожий на типового світського професора, тільки в рясі і з хрестом. Коротка стрижка, волосся чорне з сивиною, невелика борідка клинцем.

З його появою всі посхоплювалися з-за парт і витягнулися по стійці струнко. Говорив він швидко й уривчасто.

– Сідайте, братці, – він зробив жест рукою і сам сів на викладацьке місце. – На початку вашого навчання я скажу вам коротеньке напутнє слово. Кожен із вас знає, навіщо він прийшов сюди. Господь прийшов не для того, щоб Йому служили, але щоб послужити. І ви, будьте ласкаві, утвердіться в тій самій думці. Священство – це не робота, це служіння. Ви тут це відчуєте. Хто не згоден, ми нікого не тримаємо. Хто зрозуміє, що це не його покликання, звільніть місце іншим. Ми спеціально набираємо на перший курс більше, ніж треба, щоб було кого виганяти.

Ви маєте дякувати Богові день і ніч за те, що привів вас сюди. У нас тут не курорт. Але тільки тут ви можете щодня бути поруч зі святими Києво-Печерськими. З усього світу люди їдуть, щоб побувати в Печерах, а у вас така можливість буде щодня. Коли ви закінчите навчання, станете отцями і роз'їдетеся по парафіях, ви будете з ностальгією згадувати семінарські роки і ваше життя в Лаврі. Повторюю, тільки тут ви можете щодня ходити в Печери, на монастирські богослужіння, слухати наш лаврський хор. Після – всього цього у вас не буде. Дорожіть часом.

Пам'ятайте правило: послух більший за молитву та піст. Послухів у вас тут буде багато. Їх ви повинні виконувати беззаперечно. Головний послух – це навчання. До викладачів, в сані вони чи не в сані, ви повинні ставитися з повагою і пошаною. Дисципліна в нас сувора. За дисципліною стежу я, інспектор, помічник інспектора та чергові викладачі. Три зауваження – і буде вам «величання».

Мишко і багато інших вже встигли дізнатися, що семінарською мовою перше офіційне зауваження називалося «тропар», його оформляли у вигляді письмового розпорядження ректора та вивішували на дошці оголошень у семінарському корпусі. Друге зауваження називалося «кондак», і третє – те саме «величання», за яким провинного виключали з семінарії.

А отець Павло продовжував:

– Вам, першокурсникам, зараз все бачиться в рожевому кольорі. Всі у вас – ангели, а Лавра – рай на землі. Але минає трохи часу, і ви, братці, починаєте нарікати. І в гуртожитку вам тісно, і послухів дають багато, і в трапезній годують несмачно. Суп там, бачте, не той. А де це казенний суп був той?!

Семінаристи усміхнулися.

– Загалом, – отець ректор піднявся. – Бажаю вам здоров'я і сталості в трудах і молитвах. А ще смирення та терпіння. Зараз до вас прийде помічник інспектора. Він розповість вам про обов'язкові правила поведінки та розпорядку дня.

Усі встали. Ректор вийшов і зачинив за собою двері.

За кілька хвилин до класу зайшов помічник інспектора. Ним виявився молодий студент духовної академії на ім'я Микола. Він вів на першому курсі семінарії історію України і допомагав інспектору дотримувати дисципліну. Тримав він себе з почуттям певної переваги. Розповів про розпорядок дня: коли підйом, коли відбій, коли і де відбуваються обов'язкові ранкові та вечірні молитви.

– На молитвах, отці, всім бути обов'язково. Особливо на вечірніх. Я або черговий викладач усіх відзначаємо за списком. Хто не знайдеться – «тропар». Хто з некиївських піде в самоволку в місто – «тропар». Хто не прийде до бібліотеки на самопідготовку – «тропар».

Він ще довго говорив про ті провини, за які буває «тропар». Про існування багатьох із них першокурсники ще навіть не здогадувалися. Правду кажучи, він усе трохи перебільшував, наганяючи страху на недосвідчених новачків.

– Ви зараз усі такі смирненькі. Як у нас кажуть, «рабчики». Раби Божі... так... Усього боїтеся, усе виконуєте, усіх слухаєтеся, дисципліни не порушуєте. А потім освоюєтеся й починається поділ: хтось залишається «рабчиком», а хтось стає «гангстером»: ходить у самоволку, ухиляється від послухів, вживає заборонені напої, – він зробив багатозначну паузу. – Так от, «гангстерів» я триматиму на особистому обліку, – і він повторив слова ректора, намагаючись наслідувати його інтонації. – Три зауваження – і «величання».

Другим уроком був катехізис. Вів його низенький товстунчик із тонким єлейним голосом, отець Веніамін. Він увійшов до класу, звернувся до ікон, що висіли в кутку, і дав тон, проспівавши якісь ноти. Клас хором затягнув: «Царю Небесний...» Співали неструнко, не потрапляючи в потрібні ноти, як і личить першому курсу на початку навчального року.

Після закінчення молитви отець Веніамін проспівав:

– Сідайте, браття.

Він коротенько представився й одразу ж почав викладати, а точніше, задиктовувати, матеріал.

– Відкриваємо зшиточки, записуємо. ... Що таке православний катехізис? Православний катехізис є настанова в православній вірі християнській, яку викладають усякому християнину для благодогоджання Богу і спасіння душі. ... Записали? Йдемо далі. Що потрібно для благодогоджання Богу і для спасіння душі? Для цього потрібні, по-перше, пізнання Істинного Бога і права віра в Нього; по-друге, життя за вірою і добрі справи... Що таке віра? За поясненням святого Апостола Павла, «віра то підстава сподіваного, доказ небаченого», тобто впевненість у невидимому – як у видимому, у бажаному й очікуваному – як у реальному.

Загалом, і цей, і всі наступні уроки катехізису проходили в переписуванні під диктовку «Просторого Християнського Катехізису Православної Кафолічної Східної Церкви» святителя Філарета (Дроздова). Дуже рідко отець Веніамін щось пояснював чи розповідав. На кінець уроку всі вмирали від нудьги та писанини.

Але далі було ще гірше. Щоправда, після перерви на полуденок.

Третім уроком була історія Руської Церкви. Вів цей предмет досить молодий архімандрит, отець Нестор.

– Запам'ятайте, браття, що історія – це дати, імена та події. Ясно? Відкриваємо конспекти, записуємо. Отже, дата перша...

І ще один урок ще більшої нудьги та писанини. Цього разу переписували підручник «Історія Руської Церкви» професора Знаменського.

– Схоластика, – приречено підсумував на перерві один із першокурсників. – Кріпіться, браття. Ще один урок попереду.

Останнім уроком була Священна історія Старого Заповіту. Всі очікували почути вже знайоме: «Історія – це дати, імена та події... записуємо».

І справді, знову увійшов викладач, знову «Царю Небесний...», «сідайте, браття» та коротке знайомство.

– Мене звуть отець Лавр. Я у вас буду вести, з Божою допомогою, Священну історію Старого Завіту.

Отець Лавр був середнього віку, середнього зросту, середньої повноти, із середньої довжини волоссям і бородою. І взагалі, у нього все було середнє й непримітне: зовнішність, хода, голос. Він був із тих людей, кого побачиш і одразу ж забуваєш, який він має вигляд. Ось тільки на одній щоці в нього було кілька глибоких віспин.

Першокурсники зі зітханням відкрили зошити й приготувалися записувати. Але все виявилося зовсім по-іншому.

– Ми поговоримо з вами сьогодні, браття, про Христа. Ми знаємо, що Христос є Боголюдина. Як Бог Він всемогутній, всюдисущий, всезнаючий... про все це вам розкаже отець Веніамін на катехізисі і далі отець Сергій на догматичному богослов'ї. Ми ж сьогодні поговоримо про те, що Христос є Син Людський, і як людина Він особливо близький кожному з нас.

Усі відклали ручки і стали уважно слухати.

– А що ми можемо сказати про Нього, про Сина Людського, про нашого Бога, про Христа?

Мабуть, це було запитання, але ніхто на нього не відповідав. Усі слухали вчителя.

– От запитає нас якась людина... невіруюча, наприклад: який ваш Бог? Розкажіть мені про Нього. Який Він? Ну, що ми їй скажемо?

Отець Лавр замовк, оглядаючи клас. Тиша... Нарешті піднялась одна рука і несміливий голос із задньої парти вимовив:

– Він добрий.

Хтось спробував було засміятися над такою простотою. Адже ми тут усі такі серйозні богослови зібралися. Але отець Лавр жестом руки припинив сміх.

– Ти маєш рацію, братцю... Згадаймо останні дні життя Ісуса Христа, Його плач над Єрусалимом, – він заплющив очі і, не кваплячись, почав читати на пам'ять із Євангелія. – «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки раз Я хотів позбирати дітей твоїх, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, та ви не захотіли!» Уявіть собі, браття, як добре пташенятам під крилами матері.

Він знову оглянув клас.

– А хто ще згадає, що доброго зробив Христос конкретним людям на землі? Що ми знаємо з Євангелія?

Усі навперебій почали згадувати. Згадали, як Господь пожалів бідних молодят і перетворив воду на вино, як зцілив багатьох людей, як прощав грішників і навіть не дорікав їм, але якось дуже дбайливо приводив до каяття. Отець Лавр сам майже нічого не говорив. Просто піднімав тих, хто тягнув руки, і давав їм слово. Було дуже цікаво і навіть весело.

– А тепер, браття, згадаймо, що Христос зробив доброго кожному з нас?

Запитання всіх здивувало. Деякий час стояла тиша, а потім до них дійшло, що Христос справді промишляє щодо кожного, і в житті кожного є моменти, коли можна точно сказати: ось, це Бог, це Його дія, Його турбота про нас.

Усі раптом почали згадувати своє життя та дію Божу в ньому. А пригадавши, не могли не висловити цього вголос, ніби кажучи всім: «Радійте, і мене Бог не забув! Ось у мене було таке й таке». Хтось молився про зцілення близьких, і Христос зцілив, хтось просив попутну машину, щоб доїхати кудись, і Бог послав, у когось опускалися руки від скорботи, і Господь зміцнив. А хтось просто колись стояв у Церкві й відчував, як Христос дивиться на нього. У всіх щось було.

– А тепер, браття, уявіть собі, – сказав отець Лавр, – що як Христос діє в житті кожної людини, так само Він діє в житті всього людства, від створення світу до Страшного суду. І тому, що б ми не говорили по Старому чи Новому Заповіту, ми будемо говорити про Христа. Про Його любов, Його доброту і Його промисел.

Хтось підняв руку:

– Але ж це тільки в Новому Заповіті. У Старому особливо нічого немає.

– Помиляєшся, братцю. Сам Господь каже фарисеям: «Дослідіть но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя, а вони ж свідчать про Мене». Знову-таки. Я хочу, щоб ви запам'ятали: Христос і Його спасительна місія є головною темою всього Писання. Які б ми книги не читали: П'ятикнижжя Мойсея, пророчі чи історичні, головним у них буде Христос. Я вже не кажу про Новий Заповіт. Ба більше, якщо уважно вивчати всю історію людства, ми побачимо дію Божу в ній. Деякі святі отці про це пишуть. Так... Христос Бог не залишає людину, Він завжди з нею. Від того часу, як Він створив її з праху земного та до останнього Страшного суду, коли Син Людський прийде судити всі діла, слова й думки людські. І поставить одних по праву руку, а інших по ліву. Як пастир відокремлює овець від козлів. Так...

Він трохи помовчав і погладив бороду.

– А тепер ми поговоримо про деякі прості правила, яких треба дотримуватися, читаючи Святе Письмо. Правила ці такі...

Але тут раптом відчинилися двері, і до класу стрімко зайшов інспектор, отець Віктор. Семінаристи схопилися з-за парт. Інспектор злегка кивнув отцю Лавру, даючи зрозуміти, що урок закінчено, хоча дзвінка ще не було. Потім він став біля середнього ряду парт і розставив у сторони руки.

– Так, братці, зараз ті, хто по праву руку...

Усі вдихнули...

– ...ідуть на прибирання території. А хто по ліву руку – розвантажувати машину з овочами.

Далі буде...

Перші дві книги серії «Пікасо» можна замовити за адресою [email protected]

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також