УГКЦ та ПЦУ переходять на новий календар, а ми?

09 Лютого 2023 17:04
1220
На очах України оформляється новий релігійний мета-проект. Фото: СПЖ На очах України оформляється новий релігійний мета-проект. Фото: СПЖ

Представники уніатів і ПЦУ синхронно заявили про перехід на новий календар. Підтримала їх і влада. Що це означає і як це стосується нас, православних?

У грудні 2022 р. глава УГКЦ Святослав Шевчук і керівник ПЦУ Сергій (Епіфаній) Думенко «узгодили позиції» щодо реформи церковного календаря та створили спільну робочу групу, яка має виробити конкретні пропозиції.

А 6 лютого 2023 року С. Шевчук заявив, що з 1 вересня 2023 року УГКЦ в Україні повністю переходить на новий календар. «Усім потрібно розуміти, що ми будемо освячувати воду у свято Богоявлення 6 січня, свято Покрови будемо відзначати 1 жовтня, свято Воздвиження Чесного та Животворчого Хреста – 14 вересня тощо», – сказав лідер уніатів. На це відразу відреагував спікер ПЦУ Іван (Євстратій) Зоря: «У зв'язку з рішенням УГКЦ щодо календаря повинен нагадати, що Синод ПЦУ вже прийняв рішення, що громади, які бажають перейти на новий стиль, можуть це зробити за відповідною процедурою. Також питання про загальну календарну реформу винесено на розгляд Архієрейського Собору, який збереться у травні. До 1 вересня, коли розпочинається новий церковний рік, час ще є».

З упевненістю можна сказати, що у травні ПЦУ ухвалить рішення про перехід на новий стиль, і що цей перехід буде синхронізовано з УГКЦ, тобто відбудеться 1 вересня 2023 р.

Спікер ПЦУ проти нового стилю

Проте зовсім недавно той самий Іван Зоря був рішуче проти переходу і наводив серйозні аргументи. Так 7 грудня 2016 р. на своїй сторінці у Фейсбуці він виклав їх у вигляді тези-антитези:

«Нам потрібно перейти з московського календаря на європейський».

Зоря справедливо казав, що не можна «на зло Москві» відмовлятися від своїх традицій: «Це виглядає так, якби ми запропонували зняти в Києві пам'ятник св. Володимиру на тій підставі, що такий стоїть у Москві. Далі що – кирилицю відкинемо, бо нею в Москві пишуть? Православ'я відкинемо, бо є Московська Церква?».

Підсумовує Зоря цілком логічним аргументом: календарна реформа – це «шлях до сварки у суспільстві та розколу в Церкві».

«Якщо всі святкуватимуть 25 грудня н.с. – це об'єднає християн/Україну».

Зоря зазначає, що ніде в релігійних громадах, де перейшли на новий стиль, немає єдності: «Поцікавтесь, як у громадах УГКЦ на Заході зараз у одних традиційний календар, у інших – новий, і всі мають тверде переконання триматися своєї позиції та аргументи за це. А дискусія там триває вже понад півстоліття. Греки запровадили новий стиль у 30-х роках – і тепер мають 3/4 новостильників та 1/4 старостильників».

Знову ж таки, дуже логічний висновок: «Досвід історії свідчить, що ймовірність поділу через календарну реформу на порядок вища, ніж можливий потенціал, що об'єднує. Невже мало у нас у суспільстві ліній розлому та протистояння – щоб ще довкола календаря сперечатися, особливо зараз?».

Особливо наголосимо на його коментарі щодо Єрусалимської Церкви, яка «хоч і грецька за своєю традицією, але також дотримується традиційного календаря». Його буде цікаво згадати трохи згодом.

«Незручно, що Новий рік приходиться на Різдвяний піст».

Цілком справедливо Зоря пише, що «ті, для кого Новий рік – найголовніше свято, навряд чи дотримуються посту. А ті, хто дотримується посту, цілком здатні відзначити Новий рік без його порушення». І знову ж таки, Зоря завершує цей пункт все тією самою думкою: «Найчастіше календарні реформи вели не до більшого порозуміння, а до більшого поділу. І нинішні дискусії навколо реформи лише додають переконаності, що її час ще не настав – щонайменше в Україні».

23 грудня 2019 р. Зоря навів ще один аргумент, що

«поспішна календарна реформа (і навіть непродумані спроби зараз прорекламувати її пропозиціями "подвійних святкувань") потенційно "законсервують" у Московському Патріархаті тисячі громад із мільйонами віруючих та внесуть сум'яття в українське православ'я на десятиліття вперед».

Висновки спікера ПЦУ чіткі та недвозначні: «Отже, ризики від реформи зараз – очевидні та реальні, на відміну від користі для віруючих Церкви».

Спікер ПЦУ за новий стиль

Зараз усі ці міркування здані в архів через непотрібність, а на порядку денному – швидкий перехід на новий стиль. І Зоря, оперативно перевзувшись, у своєму Телеграм-каналі вже щосили розганяє аргументи за такий перехід. Тезово вони зводяться до трьох пунктів і всі стосуються Єрусалимської Церкви, яка, як відомо, дотримується юліанського календаря.

  1. Єрусалимська Церква не хоче переходити на новий стиль через меркантильні міркування: «Якщо (коли) Єрусалимський Патріархат прийме новоюліанський календар, як це зробили всі сусідні Церкви та всі Церкви грецької традиції – виникне проблема зміни статус-кво, коли потрібно буде наново визначати, коли і як використовувати святі місця у свята, що випадають одночасно. Зміна статус-кво – це революція. А революції ніхто не хоче. Тому календар залишається незмінним».
  2. Благодатний вогонь, який сходить на Гробі Господньому у Велику Суботу за Пасхалією, заснованою на юліанському календарі – це зовсім не диво, що підтверджує правильність Пасхалії, а просто символ світла. І взагалі диво Благодатного вогню – це елемент московської міфології. Ну і переходити ПЦУ збирається на новоюліанський календар при збереженні старої юліанської Пасхалії.
  3. Чудо сходження хмари на Фаворі в день Преображення і диво на Йордані, коли течія повертається назад, – зовсім не дива, а цілком рядові події, які «іноді можливі будь-де». І якщо ПЦУ перенесе ці дати на 13 днів назад, то й Бог перенесе ці чудеса (або не чудеса) також.

Перший аргумент Зорі взагалі висмоктаний із пальця, тому зупинятися на ньому не будемо. Чудо Благодатного вогню не є церковним догматом, і вірити в нього зовсім не обов'язково, як і обґрунтовувати на ньому якісь твердження, але факт залишається фактом – воно відбувається! За цілі століття ще нікому не вдалося його спростувати, а як усі ми розуміємо у наш час високих технологій, зробити це було б не складно.

Але твердження Зорі, що, мовляв, при переході на новоюліанський календар буде збережено стару юліанську Пасхалію, викликає питання:

речник ПЦУ, напевно, не дуже уважно слухав главу УГКЦ Святослава Шевчука, який ясно сказав, що перенесення свят, що не переходять, тобто перехід на григоріанський календар – це лише перший етап реформи, далі – зміна Пасхалії.

«Пасхалія, за якою живуть візантійські Церкви, має свої плюси та мінуси, і вона потребує реформування. Але й та пасхалія, за якою живе Римо-католицька церква – григоріанська пасхалія – також недосконала. І під час підготовки до ювілею Нікейського собору в діалозі між Римом і Константинополем, Апостольською столицею та Вселенською патріархією, сьогодні ведеться робота над спільною оновленою пасхалією, щоб християнам усього світу можна було святкувати Великдень в один день», – сказав Шевчук. Отже, ПЦУ треба буде щось робити з «незручним» дивом Благодатного вогню.

Але на одному аргументі Зорі хотілося б зупинитись докладніше. Це твердження, що при переході на інші дати Бог також перенесе чудеса. По суті, це твердження – правильне. Так уже в історії Церкви було. Наприклад, відомо, що свято Преображення Господнього спочатку відзначалося перед Страсною Седмицею, що відповідає Євангельській хронології. Зараз ми святкуємо його у серпні – і хмара на Фаворі сходить саме тоді. Причому не випадково, як вважає Зоря, а регулярно щороку. У цьому можна побачити виконання слів Господа: «Істинно говорю вам: що ви зв'яжете на землі, то буде зв'язане на небі; і що розв'яжете на землі, то буде розв'язано на небі» (Мф. 18:18). Однак це стосується не ПЦУ, і не ПЦУ з УГКЦ, і навіть не Фанара з Ватиканом, а всієї Церкви. І ось до цієї підміни нас і намагаються сьогодні підвести.

Процитуємо ще раз С. Шевчука: «Між Римом та Константинополем сьогодні ведеться робота над спільною оновленою пасхалією, щоб християнам усього світу можна було святкувати Великдень в один день». Тобто справу намагаються показати так, що Ватикан представляє західних християн, тобто католиків, а Фанар – східних, тобто православних. І якщо вони щось спільно вирішать, то і на Небесах буде «зв'язано». А хто з цим не згоден – той схизматик, розкольник, маргінал, мракобіс та взагалі любитель «московського патріархату».

Активність держави

У кампанію переходу на новий стиль несподівано і дуже активно включилася й українська держава. Нечувана справа – на електронній платформі «ДІЯ», яка призначена для автоматизації держпослуг, було запущено масштабне опитування з приводу дати Різдва. І, звісно ж, результати виявилися такими, якими і були потрібні – більшість висловилася за 25 грудня, тобто за новим стилем. А міністр культури та інформполітики Олександр Ткаченко у своєму Telegram-каналі заявив, що вітає рішення УГКЦ про перехід на григоріанський календар, і що «реформа Літургічного календаря вже назріла, і сьогодні саме час впроваджувати рішучі зміни».

Щодо юліанського календаря він вважає, що «для України юліанський календар – це спадщина Російської імперії». Тут є явне втручання держави в релігійну сферу, що є порушенням принципу відокремлення Церкви від держави.

Що це означає?

Таким чином, ми бачимо активну та цілеспрямовану кампанію з переходу на новий стиль, у якій беруть участь ПЦУ, УГКЦ та українська держава. Склад учасників вказує, що за справу взялися ґрунтовно і мають намір довести її до кінця.

Однак перехід на новий стиль – це лише перший етап значно масштабнішого процесу. Це, ні багато ні мало, об'єднання Православ'я з католицтвом.

В історії таких спроб було дві: Ліонська унія 1274 р. та Ферраро-Флорентійська 1438-1445 рр. Брестська унія 1596 р., як і низка аналогічних – це унії місцевого значення, які не зачіпали все Православ'я. Ліонська та Флорентійська теж не торкнулися всього Православ'я, але принаймні вони такими замислювалися. Обидві ці унії були невдалими, але сьогодні ми стаємо свідками третьої спроби, і Україні в цьому процесі відведено одну з головних ролей. Саме в нашій країні збираються обкатати модель такого об'єднання, благо під рукою є дві церковні структури, які підпорядковуються Фанару і Ватикану: ПЦУ та УГКЦ.

5 лютого 2023 р. офіційний сайт УГКЦ опублікував заяву С. Шевчука: «Хочемо запровадити плоди пошуку всесвітньої єдності у християнський церковний контекст України». Зауважимо, глава УГКЦ говорить не про пошук чи спроби, а вже про плоди. З цього можна зробити висновок, що у Ватикані та Фанарі вже мають чіткий план, як, коли і на яких умовах має відбуватися об'єднання.

Як можуть далі розвиватися події?

Практично немає сумнівів, що держава, ПЦУ та УГКЦ доведуть проект переходу на новий стиль до кінця. 25 грудня буде оголошено «головним» вихідним днем, а для «несвідомих» віруючих згаданих конфесій з горезвісної «ікономії» буде дозволено ще якийсь час відзначати свята по-старому. Немає сумнівів, що через якийсь час (нетривалий) вихідний 7 січня буде скасовано.

Прихильники старого юліанського календаря (тобто вся УПЦ) будуть оголошені «руськомирівцями», «посіпаками Москви» і взагалі – супротивниками всього доброго та прогресивного. На них з новою силою буде чинитися тиск. Їх спробують представити нечисленною маргінальною групою, на них буде виливатися всякий бруд у ЗМІ і так далі. У цьому ж контексті, ймовірно, продовжуватимуться і спроби заборонити УПЦ, і відібрати у неї назву, забрати Лаври та інше.

Наступним етапом, за логікою речей, має стати об'єднання між ПЦУ та УГКЦ у якусь єдину помісну «Київську церкву», якій держава надаватиме дуже потужну підтримку.

Це об'єднання навряд чи матиме адміністративний характер, хоча якогось почесного чи номінального главу все ж таки доведеться призначити. Швидше за все, буде оголошено про «євхаристичну» єдність, проведено спільні богослужіння та інше в тому ж дусі.

А далі Фанар та Ватикан будуть дивитися на реакцію, як це все сприйматимуть православні у різних країнах. Хто буде погоджуватися, а хто протестуватиме. І потім справа об'єднання буде просуватися далі. Здається, що католики спочатку будуть «за», оскільки всі попередні унії розумілися ними не як об'єднання рівноцінних суб'єктів, а як повернення «заблудших» (тобто православних) із схизми. Православні, найімовірніше, розділяться: більшість буде проти об'єднання, як і в попередніх спробах унії, але знайдуться й такі, хто візьме участь.

Що потрібно знати вірним УПЦ?

  1. Юліанський календар – це зовсім не спадщина Російської імперії, а спадщина всієї Православної Церкви. У якомусь сенсі юліанський календар затверджено на Першому Вселенському Соборі в Нікеї в 325 р., оскільки Собор затвердив необхідність святкувати Великдень всім одного дня і доручив Олександрійському єпископу визначати цей день щорічно. Таким чином було затверджено Олександрійську Пасхалію, засновану на юліанському календарі. Зміна календаря незмінно веде і до зміни Пасхалії, що довела календарна реформа папи Григорія XIII. Тобто календарне питання було вирішено Вселенським Собором, і змінювати це рішення може лише Вселенський Собор.
  2. У відповідь на пропозицію папи Григорія XIII Константинопольському патріарху Єремії II Траносу, останній зібрав у 1583 р. Собор у Константинополі, який віддав анафемі всіх прихильників григоріанського календаря як порушників постанов Нікейського Собору та 7-го Апостольського правила. Згодом це рішення було підтверджено окружним посланням Константинопольського патріарха Кирила V в 1756 р. і окружним посланням патріархів Константинопольського, Олександрійського, Антіохійського та Єрусалимського в 1848 р. Новоюліанський календар формально під цю анафему не підпадає, хоча практично це той самий григоріанський календар, з яким він розійдеться лише у 2800 р. Але він, власне, і був придуманий, щоб вивести з-під анафеми ті Помісні Церкви, які хотіли перейти на новий стиль. Але зміна Пасхалії, про що ясно заявив С. Шевчук, вже цілком і повністю підпадає під анафему. Це потрібно знати всім охочим «брати участь у процесі».
  3. Дуже добре, що в ПЦУ вже не намагаються виглядати людьми, вірними православній традиції та канонам (порівняємо висловлювання І. Зорі у різні роки, наведені вище). Спроби представити юліанський календар як спадок Російської імперії – досить жалюгідні, оскільки будь-яка людина може в два кліки дізнатися, що окрім РПЦ та УПЦ, юліанського календаря дотримуються ще Єрусалимська, Грузинська, Сербська, Польська Церкви та Афон, а Пасхалії, що базується на цьому календарі – взагалі всі Помісні Православні Церкви (крім автономної Фінляндської Церкви у складі Константинопольського патріархату). Представники ПЦУ досить чітко позначили свій вектор розвитку: перехід на новий стиль і поєднання з уніатами, тобто з католиками. Як в уніатів від Православ'я залишився тільки зовнішній обряд, так і в усіх, хто з ними об'єднався, від Православ'я залишається тільки зовнішня сторона.

Святі отці Православної Церкви ні в якому разі не погоджувалися об'єднуватися з тими, хто сповідував єретичне вчення. А оскільки католики від своїх помилок відмовлятися не збираються, то й об'єднання, у будь-якій формі, з ними неможливе.

Таким чином, критерій вибору стає дедалі чіткішим: хто хоче залишитися вірним Православ'ю, заповітам святих отців, але при цьому виявитися ізгоєм у суспільстві «правильних» конфесій, той має зберегти вірність Українській Православній Церкві. Хто ж вважає, що нічого страшного немає ні в комфортному новому календарному стилі, ні в майбутньому об'єднанні з католиками, ні в слухняному дотриманні вимог держави, що втручається в релігійну сферу – тому краще приєднатися до ПЦУ та «брати участь у процесі».

Вибір за кожним із нас.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також