Новий виток екуменізму в Олександрії

19 Червня 2023 11:58
386
Куди веде богословський діалог між православними і католиками? Фото: СПЖ Куди веде богословський діалог між православними і католиками? Фото: СПЖ

У Єгипті католики й частина православних обговорили та підписали черговий екуменічний документ. У чому його суть, у чому знаковість самої події та на що очікувати далі?

З 1 по 7 червня 2023 р. в єгипетській Олександрії відбулося П'ятнадцяте пленарне засідання Спільної міжнародної комісії з богословського діалогу між Римо-католицькою та Православною Церквами. Відбувалося воно під патронатом і в присутності Феодора II, титул якого читається як «Блаженніший Папа і Патріарх Олександрійський і всієї Африки». Акцент на титулі зроблено не випадково, оскільки Олександрійська кафедра в першому тисячолітті активно заявляла свої права на першість у Церкві та змагалася в цьому питанні (якщо не сказати воювала) із Константинопольською та почасти навіть із Римською кафедрою. Звідси й слово «папа» в титулі Олександрійського єпископа.

Ось і нинішній захід був пов'язаний із темою першості. Підписаний документ називається «Синодальність і першість у другому тисячолітті та сьогодні». ЗМІ особливо зауважують, що це перший підписаний між католиками і частиною православних документ за останні 7 років. У 2016 р. Комісія з богословського діалогу між Римо-католицькою та Православною Церквами ухвалила документ, який також стосується теми першості. Він називався «Синодальність і першість у першому тисячолітті». Таким чином, богослови розглянули погляди на синодальність і першість за всі дві тисячі років християнства.

Ватикан був представлений 18 учасниками на чолі з кардиналом Куртом Кохом, префектом Ватиканської дикастерії сприяння християнській єдності. З боку православних у зустрічі взяли участь 24 богослови з 10 Помісних Церков: Константинопольської, Олександрійської, Єрусалимської, Румунської, Грузинської, Кіпрської, Елладської, Польської, Албанської та Церкви Чеських земель і Словаччини. Були відсутні представники РПЦ, Болгарської, Сербської, Македонської та Антіохійської Церков. Можна припустити, що Олександрійський патріарх Феодор не проти був би запросити й ПЦУ, але тоді йому довелося б задовольнятися прийомом лише фанаріотів і представників Елладської та Кіпрської Церков, оскільки лише ці Церкви визнали ПЦУ.

Серед протокольних подій засідання значилося дві літургії разом із подальшими прийомами, одну з яких відслужили католики в присутності православних, а іншу, навпаки, православні в присутності католиків, порушивши при цьому цілу низку канонічних правил:

  • 10-те правило святих Апостолів: «Якщо хтось із відлученим від спілкування церковного помолиться, навіть якщо це було у домі: такий нехай буде відлучений».
  • 45-те правило святих Апостолів: «Єпископ, або пресвітер, або диякон, що із єретиками молився тільки, нехай буде відлученим. Але якщо дозволив їм робити що-небудь як служителям церкви, нехай буде позбавлений духовного сану».
  • 65-те правило святих Апостолів: «Якщо хтось із кліриків, або мирянин, в юдейську синагогу або єретичну увійде помолитися, нехай буде із священничого сану позбавлений, і відлучений від спілкування церковного».
  • 33-тє правило Лаодикійського Собору: «Не подобає молитися з єретиком, або відступником».

Втім, на ці правила вже давно заведено не звертати уваги в контексті екуменічного діалогу, що відбувається сьогодні.

У заключний день заходу, прощаючись із його учасниками, патріарх Феодор виголосив коротку захоплену промову, в якій, зокрема, заявив: «У наші дні існують розбіжності, дрібні співпереживання і безглузді протистояння, які мучать наш бурхливий світ, а також Церкву, що прагне миру, єдності та любові. Як засвідчила історія, ця подія мирного, ґрунтовного, плідного та благословенного діалогу між двома Церквами є яскравим прикладом доброї волі та співпраці. Таким чином, це дає надію на краще майбутнє взаєморозуміння, смирення та солідарності».

Ця фраза виражає те розуміння Церкви, яке властиве прихильникам екуменізму і яке прямо суперечить православному вченню про Церкву. Екуменісти, зокрема й православні, намагаються представити справу таким чином, що Церква Христова на землі єдина і складається з усіх людей, які вірують у Христа. Усі розбіжності щодо догматів або моральних правил не є суттєвими. Можна бути єдиними, по-різному віруючи і по-різному розуміючи, що таке гріх і чеснота, не кажучи вже про різні погляди на молитву і духовне ділання.

Така тема, як прелесть, взагалі виноситься за дужки, обговорювати її вважається чимось непристойним. На думку екуменістів, усі наявні розділення Церков виникли колись давно на ґрунті політичних амбіцій і сьогодні вже не мають якогось серйозного значення. Вони вірять, що покликанням сьогоднішніх християн є загальне об'єднання, після якого всі наявні розбіжності просто не згадуватимуться.

Православне ж вчення про Церкву припускає, що Церква єдина у віровченні, в моралі та в Дусі Святому, через спадкоємність висвячень від апостолів до сучасних єпископів і священників. Церква завжди боролася за чистоту віри, відторгаючи від себе єретиків, які вводили чужі їй вчення.

І нинішнє засідання Спільної міжнародної комісії з богословського діалогу, і те, що відбулося у 2016 р., було присвячене питанню першості. У процесі екуменічного зближення Ватикана і Фанара саме це питання є головним. Про це заявляють і з того, і з іншого боку. І саме це питання поки що, судячи з усього, не вирішене, що є перешкодою (втім, переборною) на шляху об'єднання між Ватиканом і Фанаром.

Якщо говорити по-простому, поки що не можуть домовитися про те, хто буде головним у майбутньому об'єднанні і що означатиме саме поняття верховенства. Це показує, наскільки далеко ці люди відійшли від Євангельського розуміння, адже Господь сказав дуже виразно: «Коли хто бути першим бажає, нехай буде найменшим із усіх і слуга всім» (Мк. 9:35).

Давайте вдумаємося, на чому зосереджена увага діячів екуменізму. Не на тому, як стяжати Благодать Святого Духа, не на тому, як боротися з гріховними пристрастями, не на тому, як виконати заповіді Божі в сучасному світі. Ні, вся увага приділяється тому, хто буде над ким головувати. Як уже було сказано, мабуть, католики і частина православних, готових із ними об'єднатися, поки що не дійшли єдиної думки щодо цього. Але для того, щоб до цього наблизитися, вони намагаються дійти єдиного розуміння того, що мається на увазі під термінами «першість» і «синодальність».

Ще один показовий момент – це те, що і православні, і католицькі учасники діалогу всерйоз вважають, що ці два поняття становлять основу самої Церкви. У підсумковому документі Засідання Комісії з богословського діалогу йдеться про те, що «взаємозалежність синодальності та першості є основоположним принципом у житті Церкви», і що цей принцип «повинен застосовуватися для задоволення потреб і вимог Церкви в наш час».

Це також показує нерозуміння того, що є Церква і чим вона живе. Основа життя Церкви – не синодальність, яка, до речі, багатьма розуміється як різновид демократії, і не першість, що розуміється як автократія, а життя в Дусі Святому. Адже рішення найпершого Апостольського Собору починалося зі слів: «Бо зволилось Духу Святому і нам...» (Дії 15:28). Життя в Дусі Святому – це не якась абстракція і не красиві слова. Це реальність, у якій живе Церква, реальність, яка проявляється як у житті всієї Церкви, так і в житті кожної церковної громади і кожного християнина. У сучасній Україні це дуже добре відчувається. Лише реальна жива Благодать Святого Духа дає змогу нашим громадам вистояти, не зламатися, не спокуситися при всіх тих нападках, погрозах і наклепах, які вдосталь виливаються на нашу Церкву.

Але повернемося до засідання Комісії з богословського діалогу. У підсумковому документі міститься відсилання до Документа 2016 р. і до того непорозуміння, яке викликала фраза, що «Апеляції з дисциплінарних питань також подавалися на Константинопольський престол та інші престоли».

Йдеться про можливість кліриків, які незадоволені підсумками суду у свого єпархіального єпископа (або єпископа, який незадоволений судом у митрополита), апелювати до суду Константинопольського патріарха. Нинішній документ уточнив, що цю фразу слід розуміти в контексті 9-го правила Четвертого Вселенського Собору (Халкідон, 451 р.): «Якщо ж на митрополита области єпископ або клірик має невдоволення, нехай звертається до екзарха великої области, чи до престолу царюючого Константинополя, і перед ним нехай судиться».

Представники Константинопольського патріархату наполягають на його трактуванні, ніби клірики всіх Помісних Церков можуть апелювати до Константинопольського патріарха. Саме на такому розумінні й ґрунтується рішення Фанара прийняти в спілкування анафематованого Філарета Денисенка разом із його послідовниками.

Фанаріоти стверджують, що нібито Філарет звернувся в межах цього правила до Константинополя і його справу було відповідним чином переглянуто. Однак розуміння це помилкове.

По-перше, саме правило спрямоване на те, щоб клірики судилися в церковних інстанціях, а не світських. Про це йдеться на самому початку правила: «Якщо якийсь клірик з іншим кліриком має судову справу, нехай не залишає свого єпископа і не звертається до світських судів».

По-друге, йдеться про право приймати апеляції тільки з канонічної території Константинопольського патріархату, межі якої окреслено у 28-му Правилі того ж Халкідонського Собору: «... Понтійської, Асійської і Фракійської, а також єпископи іноплемінників вищеназваних областей, нехай поставляються від вищеназваного святійшого престолу святійшої Константинопольської Церкви».

А по-третє, умовою застосування цього як 9-го, так і 28-го, а також і інших правил є статус Константинополя як столиці Східної Римської імперії. Нині ж Константинополь не лише не «імперський», не тільки не «град царя і синкліту», а й взагалі не Константинополь, а турецьке провінційне місто Стамбул.

Що ж означає відновлення роботи Комісії з богословського діалогу між Римо-католицькою та Православною Церквами та ухвалення нею підсумкових документів після 7-річної перерви?

Крім самого факту проведення цього заходу, слід звернути увагу на те, що засідання це відбулося в Олександрії і було організовано Олександрійським патріархом Феодором. На сторінках СПЖ вже неодноразово висловлювалася думка, що Помісні Церкви, які на догоду Фанару визнали ПЦУ, тим самим визнали й верховенство Константинополя над собою. А визнавши це верховенство, вони вже не зможуть (якщо зможуть, то з великими труднощами) відмовитися від іншого проєкту Фанара, а саме – від об'єднання з католицтвом. Нинішня подія показує, що справи йдуть у цьому напрямку. Патріарх Феодор ще в лютому 2023 р. заявив, що Константинопольський патріарх є главою всіх православних, тепер же він реалізує екуменічний порядок денний глави Фанара.

Деякий подив викликає участь у роботі Комісії з богословського діалогу представників тих Помісних Церков, які відмовилися визнавати над собою верховенство Фанара і які не помічені в особливому завзятті до об'єднання з католиками. Цю участь можна пояснити, по-перше, певною інертністю свідомості, адже не так давно різноманітні діалоги між християнськими деномінаціями вважалися цінною частиною загального діалогу між країнами в умовах політичного протистояння. А по-друге, діалог на церковно-історичні теми хоч і просуває тему екуменізму, все ж не може розглядатися як рішення об'єднуватися, прийняте на рівні священноначалля.

І все-таки в контексті вже анонсованої Ватиканом і Фанаром спроби об'єднатися до гарної дати 1700-річчя Першого Вселенського Собору, що відзначатиметься у 2025 р., кожна Помісна Церква буде змушена визначити свою позицію чітко й однозначно: вона залишається вірною Православ'ю чи переходить у чергову унію з католицтвом.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також